Одна забута могила або декілька слів про Емануїла Мандельштама.

“Хай його душа буде зав’язана у вузол життя”
Абревіатура цієї цитати з книги Царств (25:29) у юдейській традиції зустрічається на єврейських надгробних пам’ятниках в Україні ще з 17 сторіччя, але на могилі цієї людини, яка була одним з каменів, на якому збудували Державу Ізраїль, її немає. Немає й жодного юдейського символу чи взагалі тексу на івриті, а є лише висловлювання самого покійного, й то на німецькій мові.
Але й у цих викарбуваних словах відчувається глибоке відчуття любові та переживань до долі свої єдиновірців:
“Страждання мого народу – велика скорбота. І лише тоді може бути полегшено мій біль, коли звільнений єврейський народ на своїй власній землі піднесе першу молитву подяки небесам”.
Мова йде про могилу доктора медицини та видатного діяча сіонізму Мандельштама Еммануїла Хацкелевича, яка знаходиться на єврейській ділянці Берковецького кладовища у Києві.
Макс, як він сам себе скорочено підписував, народився у травні 1839-го року на півночі Литви у релігійній родині, його батько Моше-Хацкель був рабином у громаді Риги. Його сестра Софія – мати відомої ізраїльської поетеси Рахіль Блувштейн (1890-1931). У 1850 році родина Мандельштамів переїхали в Вільно, а згодом Макс почав навчатися у Тартуському університеті, але диплом лікаря у 1860 році отримав вже у Харкові. Після чого 4 роки працював у Чернігові, звідки виїхав до Берліну заради продовження навчання.
А вже після того, як у 1868 році у петербурзький Медико-Хірургічній академії захистив дисертацію на степінь доктора медицини, Макс переїхав до Києва, де очолив офтальмологічну клініку при Київському університеті Святого Володимира.
Погромний рух 1881 року, який прокотився землями смуги осілості після вбивства народовольцями імператора Олександра ІІ, неймовірно глибоко вразив інтелігентного лікаря та доцента. Трагічні та несправедливі події, які сталися з єврейським народом остаточно схилили Макса Мандельштама до думок про необхідність переселення своїх єдиновірців на історичні землі предків. Саме погромні події схилили його переконання до політичного сіонізму.

Рис.1 Доктор Еммануїл Мандельштам

Завдяки своїм знайомства серед єврейської та ліберальної інтелігенції, досить швидко доктор Мандельштам познайомився з основоположником ідеології сіонізму Теодором Герцелем. Знайшовши у ньому не тільки однодумця, але й друга, Мандельштам активно долучився до політичних процесів у єврейському середовищі. У Києві Макс читав лекції серед єврейської молоді, писав брошури та активно агітував, а вже закордоном брав участь у перших шести всесвітніх конгресах сіоністів у Базелі та Лондону у 1897-1903 роках. Кожного разу обирався до президії, а на другому конгресі у 1898 році був заступником голови.

Рис.2 Герцль та Мандельштам у австрійському місті Альтаусзе, 1903 рік.


Але переселити єврейське населення до Палестини, яка знаходилась під владою Османської Туреччини виявилось досить складною задачею, й на шостому конгресі від сіоністів відокремилась нова течія – територіалізм, яка пропонувала швидке створення єврейських колоній там, де існували умови для цього.
Ці фундаментальні розбіжності на конгресі були настільки значущими серед небайдужої єврейської інтелігенції, що залишили слід й у творчості письменника Шолом-Алейхема. У 1903 році був надрукований його памфлет “Консиліум лікарів”, де в сатиричній формі дискусії медиків біля тяжкохворого Ісроліка, який символізує єврейський народ, свариться група лікарів. Всі медики одностайно рекомендують застосувати засіб “сіонізмус”, але який неможливо дістати в жодній аптеці, тому навипередки радять різні інші засоби, які не лікують, а лише тимчасово знімають симптоми. Серед персонажів памфлету є й шарж на Макса Мандельштама.
Після смерті Теодора Герцеля у 1904 році, велику підтримку частини територіалістів отримав проект, відомий, як Гальвестонський план, фінансування якого взяв на себе американський фінансист Джейкоб Шифф. Цей проект пропонував створення невеликих агропоселень у Техасі, навколо порту Гальвестон.
Будучи прихильником цієї ідеї доктор Мандельштам вирішує створити та очолити у Києві, дозволене імперською владою, Єврейське еміграційне товариство, яке займалося організаційною та фінансовою допомогою бажаючим переселитися до Техасу. Правління товариства спочатку знаходилось на вулиці Кузнєчной (сучасна Антоновича) 34, а з 1910 року орендувало приміщення у доходному будинку на Малій Васильківській (сучасна Шота Руставелі) 29.
З 1909 року до 1914, коли діяльність товариства була припинена через початок світової війни, з губерній смуги осілості Російської імперії, території сучасних Польщі, Литви, Білорусі та України, до Техасу емігрувало близько десяти тисяч переселенців.
У березні 1912 року у віці 73 роки від хвороби серця доктор Мандельштам помирає.
Велика похоронна процесія киян, євреїв та українців, провела померлого в останню путь від його будинку на вулиці Олександрійської (сучасна Грушевського) 8 до Лук’янівського цвинтаря. 

Рис.3 Запис метричної книги київського казенного рабина про смерть. (ЦДІАК ф.1162, о.1, спр.144)


Відомий київський адвокат, заступник міністра закордонних справ УНР Арнольд Марголін (1877-1956) писав у некролозі на смерть доктора Мандельштама:
“Ця могила – духовний скарб єврейського народу. Вона буде слугувати втіхою при найжорсткіших ударах долі, в поневіряннях та жахах безправ’ях. Вона стане улюбленим місцем паломництва приїжджих євреїв з інших міст та містечок, з інших країн”. 

Рис.4 Надгробний пам’ятник на могилі.


Коли міська влада у 1962 році остаточно вирішила знищити юдейський та караїмський некрополі на Лук’янівці, Держава Ізраїль змогла домовитися вивезти з радянської території лише прах видатного ідеолога пролетарського сіонізму Борохова Дов-Бера (1881-1917) . А могилу Мандельштама врятувала та перенесла на Берковці онука доктора, московський біохімік та доктор біологічних наук, професор Євгенія Лазарівна Розенфельд (1907-1994).
Незважаючи на колосальні зусилля доктора Мандельштама для створення національного дому для єврейського народу, сьогодні його могила, нажаль, забута й недоглянута. Серед сімнадцятого сектору столичного кладовища, де серед хащ вже не просто дерев, а справжнього лісу, неспішно руйнується від часу та сил природи невеличка кількість мацевот врятованих з Лук’янівського цвинтаря.
За ініціативи групи київських волонтерів, яка проявила інтерес відновити належний вигляд могили та таким чином вшанувати пам’ять видатного сіоніста, у серпні 2024 року була проведена толока.
Пам’ять про великі особистості різних національностей є невід’ємною частиною великої мозаїки нашої української історії. Це не лише фізичний акт догляду за місцем поховання, але й моральний обов’язок перед минулим, сьогоденням та майбутнім. 

Рис.5-7 Загальний вигляд території поховання до та після толоки.

Павло Зельдіч 

Leave a Comment

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.